ЗАСНУВАННЯ МІСТА

Роком виникнення Долини вважають 979-й, коли було відкрито соляні джерела на цій території. Легенду описали отець Теокліст в 1112 році та інженер Фелікс П’єстрак в 1900-х роках, який досліджував долинське солеваріння. В легенді сказано, що в цьому регіоні панував князь Андрійович, який в горах випасав овець. Та одного разу вівці попрямували до долини, де був потік. Спинити їх було неможливо, тому пастухи помчали за ними і натрапили на „білі" береги потоку, які були вкриті сіллю. Та після повернення додому із великими запасами солі, князь забув дорогу до долини і був змушений довго її шукати разом із князем Ратіллою. Аж після пожертви п’яти топок солі та сорока овець богу Перуну вони знову змогли віднайти джерела і так почалося солеваріння на Долинщині. Символічні п’ять топок солі практично у всі часи розташовувались на символіці міста.

.

XV-XVII СТОЛІТТЯ

Перші документальні згадки про Долину відносяться до 1403 року і пов’язують з іменами польсько-литовського володаря Владислава ІІ Ягайла і його молодшого брата Свидригайла. У 1418 році король Владислав ІІ Ягайло надає війтування в Долині Михайлові Лучку, доручаючи йому на території села заснувати місто не "на руськім чи польськім”, а, як позначається в джерелі, "на німецькім, магдебурзькім” праві. Повна назва міста булa – „Вільне королівське місто Долина". Для правління король призначав старост, які були поляками і жорстоко ставились до корінного українського населення. Про утиски долинян старостами можна дізнатись із польських джерел.

У 1434 році помирає Ягайло і Долина переходить до його сина, а він призначає старостою міста Михайла Кастеляна із Бучача. Після земельної реформи наше місто відійшло до Жидачівського повіту. Подальші часті зміни власників привели до поступового занепаду Долини та втрати статусу міста на зламі XV-XVI ст.

В 1525 році король Зигмунд І знову надав Долині Магдебурзьке право, а також видав дозвіл на дроблення солі та паління горілки. У цьому ж столітті почала діяти у місті лікарня.

У 1594 році Долина була спалена та сплюндрована татарами. У зв’язку з трагедією король Зигмунд ІІІ надав місту певні привілеї і полегшення в сплаті податків та дозволив побудувати млин на річці Турянці.

З 1648 року в Долині, як і у всій Україні, почалась визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького. На Прикарпатті діяв великий загін повстанців, очолений Семеном Височаном. Долиняни без вагань приєднались до нього. Після штурму був взятий і зруйнований Долинський замок. Багато польського населення було перебите, але вже через рік окупанти знову повернулись. Український народ свою битву програв.

.

XVIІI-XIX СТОЛІТТЯ

В 1772 році відбувся перший поділ Польщі. Австрійська імператриця Марія-Терезія висунула претензії на Галичину. І вже 13 червня 1772 року Долину було зайнято частиною австрійського війська. Однак Долиною й надалі управляв польський староста Вацлав Жевуський, який не відрізнявся від своїх попередників. У 1781 році міщани написали на нього скаргу, в якій детально розповіли про його поведінку з населенням. Староста був вигнаний і управління міста безпосередньо перейшло до австрійської адміністрації. У 1791 році Долина була позбавлена старих привілеїв та титулу „Вільне королівське місто".

За даними 1869 року Долинський повіт мав 2517,62 км² і був найбільшим у всій Галичині.

У 1875 році було відкрито залізницю, яка з’єднувала Стрий та Станіславів. Це відкрило нові можливості для транспортування солі з Долини. Однак 13 грудня 1886 року місто спіткало велике лихо – спалахнула сильна пожежа, яка знищила 320 осель, 2000 чоловік залишилось без житла під час сильних морозів. 26 листопада 1898 року лихо повторилось з іще більшим розмахом – масштабна пожежа знищила виробничі та адміністративні приміщення сільзаводу, багато долинян знову втратили житло та роботу. На відновлення "саліни” пішло півтора року і 5 травня 1900 року долиняни святкували відбудову солеварні, яка аж до середини ХХ століття була найбільшим підприємством у місті.

.

ХХ-ХХІ СТОЛІТТЯ

В 1902 розпочалось будівництво міської лікарні, яке завершили у 1904. А в 1903 р. в Долинському повіті працювали 11 лікарів. Через певний брак коштів ця лікарня була відкрита аж 12 вересня 1908 року.

Також у ХХ столітті в Долині активно розвивається сфера освіти. Так, у 1911 році за ініціативою Крайового шкільного союзу у Долині було відкрито приватну українську гімназію ім. о. Маркіяна Шашкевича. Директором був Михайло Пачовський. Після української відкрилася також польська гімназія ім. З. Красінського. Діяла в місті і початкова державна школа з польською мовою викладання, але українські вчителі читали свої предмети українською.

Мирний розвиток міста перервала Світова війна. 21 серпня 1914 року російська армія форсувала Збруч і вдерлася в Галичину. 8 вересня Долина була захоплена росіянами. 18 травня почався наступ австрійських військ на Долину, яка була важливим стратегічним містом, а вже в ніч з 3 на 4 червня австрійці знову зайняли місто. Ще двічі лінія бойових дій опинялась на території Долинського повіту, але саме місто більше не зазнавало шкоди. В цей період в місті активно діяла Організація Українських Націоналістів, товариства „Сокіл" та „Пласт". Протягом цього часу проходило багато погромів українців лише тому, що вони розмовляли рідною мовою. Так напади проводились на читальні, школи та магазини, де були вивіски українською мовою.

З початком Другої світової війни, в результаті поділу Польщі, землі Галичини разом із Долиною відійшли до СРСР. Та з початком другої фаза війни, коли колишні союзники почали воювати між собою, війська Радянського Союзу відступаючи під натиском нацистів, здійснювали масові репресії проти місцевого населення. Так майже відбулось і з працівниками долинської солеварні. Покликавши їх нібито на збори, зрадники замкнули двері і вже очікували приходу енкаведистів, проте хтось встиг виламати двері й працівники врятувались. На місце комуністів прийшли інші окупанти – німці. Вони теж вели антиукраїнську політику і багатьох долинян було розстріляно, або вивезено в концентраційні табори. В 1944 році знову повернулись радянські війська. Протягом всього цього часу  проти обох окупантів активно боролись бійці Української Повстанської Армії.

На початку 50-х років на території Долини та району були знайдені потужні нафтові родовища, і з цього часу розпочалась новітня історія розвитку Долини.

Протягом всього часу перебування в складі СРСР в Долині активними були національно-патріотичні сили. 1989 року в Долині, вперше в Україні було повалено пам’ятник Леніну. Організаторами акції були Петро Січко та Степан Полюляк.

Із здобуттям незалежності України, Долина залишилась центром однойменного району.